Володимире, це означає, що вас ще ніколи не підставляли, ніколи вас ще не використовували у чиїхось цілях. От ви всім і довіряєте. Насправді, неможливо людині відразу довіряти, вона має бути провірена часом та оставинами.
А в сердечних стосунках — довіра грає одну з головних ролей.
Тому що український менталітет він у корні такий: вічні плачі, незадоволеність чимось, прагнути, чогось кращого, але майже нічого для цього не робити! Просто українці, у більшій мірі, не хочуть бути щасливими!
Коли тобі все це пропонують на тарілці — це вже не стає настільки цікавим (я маю на увазі еміграцію), а де ж ці складні умови, які потрібно врахувати, де ж ці перепони, які потрібно долати. Чи це означає просто втратити власне «Я»?
Я не можу сказати, що я щаслива на всі 10 із 10. Але я прагну цього. Все одно, суспільство в якому ми живемо, впливає не найкращим чином на наш рівень щастя. Індекс щастя — це наскільки людина може реалізувати свій потенціал.
Живучи у місті врачаєш зв'язок з тим, що діється у селі. Сама родом з села. І дійсно будучи там себе відчуваю не від світу цього. Мої проблеми і проблеми, що є там, неспівставні.
Я з Вами згідна. Села живуть своїм життям, далеким від цифрових технологій. Це дійсно потрібно враховувати. Місто і село знаходяться у різних площинах.
У мене — це не аполікаліпстичний прогноз про зникнення газет.
Не всі газети пишуть один бруд, але дійсно газети стали сильно залежними від сильних світу цього.
Якщо пригатати початок 90-х то Польша та Україна мали майже одинаковий потенціал для розвитку, вони використали свої можливості і тепер після кризи мають одну з найсильніших економік. Хоча проблем у них також було багато. Вони завжди були ближче до Європи. Але з кращими не кожен хоче порівнюватись.
Дійсно, жінка яка їде на аборт напевно доведена до крайностей, особливо коли вона, ще не має власних дітей і можливо, сама у себе, вібвирає те щастя, про яке Ви кажете
Дійсно, чомусь всі україці люблють порявнювати себе з росіянами, дивитись, як у них там, що там у них гірше ніж у нас, у чьому ми кращі. Треба орієнтуватись на власні проблеми і можливості, а не кричати, хто вищий, что кращий, чи хто сильніший.
Це дуже риторичне питання.
По-перше — це паперовий носій, по-друге — це нав'язування журналістами власних міркувань та аналізів з різних питань соціуму, тобто таке собі панування журналістів, маніпулювання інформацією та джерелами. По-третє — сучасні газети фінансуються за допомогою реклами та джинси, це скривлює канали подання інформації.
Мені більше імпонує думка Андрія Мирошниченко у книзі «КОГДА УМРУТ ГАЗЕТЫ», яка вийшла у друці у лютому. Дійсно важко з ним не погодитись. Покоління, яке виросло на паперових носіях не так вже довго буде існувати, якщо проектуватись на майбутне.
А в сердечних стосунках — довіра грає одну з головних ролей.
Не всі газети пишуть один бруд, але дійсно газети стали сильно залежними від сильних світу цього.
По-перше — це паперовий носій, по-друге — це нав'язування журналістами власних міркувань та аналізів з різних питань соціуму, тобто таке собі панування журналістів, маніпулювання інформацією та джерелами. По-третє — сучасні газети фінансуються за допомогою реклами та джинси, це скривлює канали подання інформації.