Неспокійне існування

Блоґ: Дарина Саїнчук

Чому так важко зробити вибір? Мрієш про щось, хочеш цього і бах! воно з неба падає. Ти починаєш роздумувати: чи це дійсно тобі потрібно. І чому з іншими таке не трапляється. У них все спокійно, обдумано навіть місцями нудно. А ти завжди шукаєш пригод! Тобі на місці не сидиться. Тобі завжди кортить чогось нового дізнатись. Мати нові враження. Чи просто характер такий? Чи доля така? Чому не спиться, а хочеться думати? Можливо сон – це дійсно погано. Чи в голові щось не так. Забагато простору або забагато знаєш. Розкажеш комусь і навіть не повірять, що таке в житті однієї людини буває. Слів не вистачає. Все хочеться спробувати, а коли воно близько, коло тебе, у твоїх долонях – ти розумієш, що це абсолютно тобі не треба. Недоспані ночі. Роздуми про буття. Розмірковування над тим, чи те треба робити чи ні. Сприймати так, як воно є, чи змінити його. Чи цього взагалі немає. Все це я придумала сама. Мій мозок, який просто переповнений інформацією, про те як жити краще. Але стало легше. Місцями хочеться, щоб хтось вирішував за тебе, щоб сказав: роби так бо так краще. Але ж цього тобі ніхто не скаже. За тебе ніхто краще не вирішить.

7 коментарів

Йдеться про стан, коли не знаєш, куди йти?
Це справді важко — знайти і поставити ціль, якої справді хочеться досягти! Знайти справу по душі, якій не шкода присвятити все життя… Кажуть, знайди свою улюблену справу і ти ніколи не працюватимеш.
Але скільки часу потрібно для пошуків? Ось я, наприклад, ще не знайшла.

Ні, ціль поставлена і майже досягнута. Але постає інше питання: чи саме це є ціллю? Чи ти не помилився вибираючи саме цей шлях?

А.
То як ти можеш знати, як смакує перемога, поки ще не перемогла?
Який краєвид з вершини, поки ти ще за кілометр до неї?
Тут мала бути третя влучна метафора, але я її не придумала.))

Для тебе правильно тільки те, що обрала саме ти.
Хіба ні?
Якщо ти поставила собі ціль — хіба це не та ціль, якої ти хотіла досягти?
Ну, вплив суспільства, нав'язування стандартної ролі жінки робить свою справу. Наприклад, дуже важко зараз (особливо в селі) залишатися одиначкою хоча б до 30, тому що так хочеться, а не тому, що так вийшло, і не відчувати тиску оточення: коли вже заміж? коли діти? і як же ти без чоловіка?

То хіба це була не твоя ціль?
Ти кажеш, що майже її досягла.
Ніхто не заважає залишити це, якщо воно не твоє, і почати в іншому напрямі.

Думаєш, я тут сиджу така розумна, поради роздаю, носа задираю?..
Ні фіга. Я в тому ж болоті.

Дякую Надя, просто клуб для тих хто любить ставити цілі)))))

Як я вас розумію, Дарино. Але, як на мене, зупинитися вже неможливо. Я думаю про це вдень, думаю навіть, тоді. коли життя дарує одну годину сну на добу. Навіщо? На це питання я не маю відповіді.

Да, спарвді, навіщо те все що знаєш про що думає? Думаєш там десь краще, а досягаючи того або опиняючись там не розумієш що ти тут робиш. «Горе от ума». Ми забагато знаєм, боїшся постійно очікуєш що це буде не так, кусаєш лікті що кудись не потрапив хоча спокійно міг там опинитися. Не розумієш хоча точно знаєш що сталося.

Напевно дійсно, якомусь тужемцеві з племені «тумба-юмба» живеться набагато спокійніше.